Не могу удержаться, перепост. Уже много где есть пусть и у нас будет.

Monte Kristo6 часов назад

Мы вместе в 1991 году просрали Великую страну...
Сейчас у нас есть шанс возродить её вместе:
Для тебя, твоих детей и внуков:

1. Мы наконец-то сможем вместе гордиться своей страной.

2. Мы наконец-то на примерах прошлого сможем качественнее бороться с НАШИМИ врагами.

3. Мы наконец-то сможем гордиться своей хоккейной сборной. Малкин станет «НАШИМ парнем». И Овечкин тоже. И уж тем более хлопец с украинской фамилией Дацюк.

3. Вопреки обстоятельствам мы всё-таки поедем на чемпионат мира по футболу этим летом, где будет выступать сборная НАШЕЙ страны.

4. А уже в 2018 году чемпионат мира по футболу пройдет в НАШЕЙ стране!

5. Мы вновь станем ядерной державой, а НАШИ космонавты отправятся на МКС.

6. Наблюдая за политической активностью украинских земель, можно быть уверенным, что через какое-то непродолжительное время Госдума будет наполовину состоять из выходцев с Украины. Да, это будет НАША Госдума.

7. Ваше морское побережье, оставленное на 20 лет в бесхозном состоянии, можно будет быстро отстроить по отработанной схеме: провести парочку Крупных Международных Саммитов и одно Крупное Спортивное Мероприятие. И побережье преобразится!

8. НАШ ВМФ станет грозной морской силой, а НАША армия будет выглядеть как те самые «вежливые и вооружённые» люди в Крыму, чью экипировку сейчас с интересом и восхищением рассматривают все милитаристы мира.

9. Сотни тысяч ваших соотечественников, работающих сейчас в России, наконец-то избавятся от унизительной процедуры ежеквартальной регистрации и прочих трудностей, связанных с наличием паспорта другой страны, а ВМЕСТЕ мы отстроим то, что было уничтожено за 23 года.

11. Вы сможете смотреть на НАШУ карту и гордиться своей большой Родиной. И мечтать как-нибудь побывать на Камчатке. Там, кстати, действительно очень красиво. И это будет НАША Камчатка.

12. Вы сможете учиться в МГУ, МГИМО, ВГИКе и других ВУЗах не по квотам для иностранных студентов, а по результатам ЕГЭ.

13. Вы даже сможете не любить Путина! Никто это право у вас не отнимет. А на митингах оппозиции у нас нет «коктейлей Молотова», снайперов и сотен убитых. Зато есть возможность сделать сэлфи с Навальным! Цэ Европа, точно вам говорю!

14. Вы тоже сможете пугать соседей чеченским спецназом. Например, Польшу. Если Польша вдруг где-то ущемит права украинцев, то по ТВ тут же возникнет Кадыров и расскажет, что «чеченский и украинский народы - братья», и что его люди уже грузятся в "гелендвагены" и уже выезжают в Варшаву. Польшу проймёт до медвежей болезни, уверяю! ?

Ольга НАЛИВАЙКО, 53 роки, етнограф, флорист. Народилася в місті Інта Республіки Комі, де її мати Софія відбувала заслання за співпрацю з Українською повстанською армією.12-річною повернулася в Україну. Закінчила філологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка. Працювала біологом у ботанічному саду при університеті, вела міжнародну кореспонденцію з обміну насінням між ботсадами світу. 15 років їздила Україною, збираючи фольклор. Відшукала понад 500 одиниць кераміки та вишивки. Проводила виставки старовинних предметів народного вжитку. Співала у львівському хорі "Вірли", з яким побувала в Польщі, Великій Британії, Німеччині й Бельгії. Живе в Львові. Має сина

Моє дитинство минуло на півночі, в Республіці Комі . Народилася в місті Інта, бо мама там ще відбувала свою "академію життєву". Її засудили на 10 років, але була реабілітація, трошки скоротили - сім вийшло. Мама каже: сиділа за те, що "змінила родіну". Була кравчинею, шила прапори для упівців. За це й стаття - "измена родине". Батько мій так само "змінив родіну". Він на засланні працював у шахті.

Найбільше пам"ятаю з дитинства, як їла яблуко - і коли залишився огризок, то там зернятко кільця пустило, проросло. Я з дитячого посуду мисочку високу знайшла, а землі де роздобути? Бо ж зима, мерзлота вічна. Допомогли сусіди, молдавани. Вони вирощували вазони в хаті, то мені трошки тої землі вшкрябали. І яблунька прийнялася. Досі пам"ятаю, як я чекала, коли вона зацвіте. Про плоди не думала - страшенно хотіла бачити той цвіт. Але ми поїхали з Інти раніше, ніж вона розквітла.

Росіян в Інті було мало. Жили переважно місцеві - комі. Серед засуджених українців було найбільше, а також литовці, латиші й естонці.

Благородніших очей, ніж в оленя, нема в жодної тварини. Корова має врівноважену задуму, кінь насторожену. А в оленя надзвичайно лагідний погляд.

Удома є іконка, яку мама в тюрмі вишила - "Пресвята Покрова". Мама каже, що вона її захищала. Дівчата в тюрмі, коли давали їм рибу їсти - кістки з хребта не викидали, дірочку просвердлювали, щоб наглядачі думали, що такі в них голки. Насправді вишивали справжніми голками, які передавали їм посилками з дому, запихаючи в мило. Голка - то був дуже цінний ремісничий інструмент. Нитки смикали з ковдр. Вишивали манюсіньким хрестиком, а сам контур мама малювала олівцем. У тюрмі дівчата чергою стояли, щоб вона кожному намалювала якийсь образок.

А ще я маю скриньку із солом"яною інкрустацією , яку в тюрмі зробив мій тато: зобразив голуба, який летить. Йому з дому присилали солому, фарбовану в цибулинні - і він так точно ті візерунки наклеїв. То в мене є дві речі від батьків. Люди в неволі робили шедеври.

У 19 років мені забаглося в парашутну секцію . Коли був перший стрибок - уранці гордо сказала мамі, що їду на парашути. Мама в крик. Із тіткою повклякали перед образами й цілий день молилися, щоб я не йшла на парашути. А я втекла полями.

Коли була студенткою, в місті обов"язково був хлопець, якого називали "король центру". Дівчата мріяли потрапити на якусь вечірку, щоб і він там був. Раз моя колєжанка в гуртожитку Надя каже: "А ти бачила нашого короля центру?" - "Бачила, - кажу. - Невисокий". - "Точно!" - "Такий риженький". - "Точно!" - "А ти що, хочеш його побачити?" - "Та хочу!" - "Тоді давай збираймося, їдемо зараз". Вона мала тоді температуру. В тій гарячці ми позодягалися. Взяли таксі, то рубля коштувало - немало. Дорогою Надя все питала, як я його серед Львова знайду. Кажу: "Свисну, і все буде". Я вміла свистіти в чотири пальці. Приїжджаємо в центр біля Оперного, виходимо, я підводжу її до пам"ятника Леніну й кажу: "Ось король центру". Назад ми вже їхали тролейбусом.

Те, що батьки репресовані, відчувала всюди. Тавро моє було - паспорт: відкриваєш, а там - "Комі ССР". Коли на роботу влаштовувалася в медінститут, чоловік у відділі кадрів подивився мою біографію: "Как вы очутились на Севере?" - "У мене батько був геолог". - "Что-то негеологическая фамилия". - "Звичайно, - кажу. - Більше алкогольна".

Освіта й знання - це різні речі. Освіта в мене вища. Та, може, бракує середньої

Не боюся темряви, ваги й відстані. У темряві немає нічого загрозливого, вагу можу взяти в руки, а відстань - подолати.

У 20 років пішла пішки зі Львова до Золочева - 80 кілометрів. О п"ятій ранку вийшла, а в пів на восьму вечора зайшла в Золочів. Змучилася - страх. Тільки двічі дозволила собі присісти по 20 хвилин. Якийсь чоловік на півдорозі зупинив вантажівку: "А що це ти, дівчино, так цілий день ідеш? Я від самого ранку вожу щебінь туди-сюди, і все тебе бачу. Може, ти грошей не маєш?" Я показала йому 10 рублів радянських - то були великі гроші.

Освіта й знання - це різні речі. Освіта в мене вища. Та, може, бракує середньої.

Є свобода внутрішня, є свобода в суспільстві, а найвища свобода - це патріотизм. Внутрішня свобода - це власні цінності, в яких ти непохитний, які ніколи ніхто не зламає. Якщо людина має свою думку - значить, має свободу. Не треба ні з ким сваритися чи щось комусь доводити, просто треба бути справжнім. Свобода - це мій хребет.

Ризик треба уявляти не як загрозу , а як потребу. Необхідний ризик змінює життя.

Ризикувати треба з юності: на іспитах, наприклад. Не той козак, який переміг - а той, який викрутився, казав Дмитро Яворницький. Тому що знати всього неможливо. А так людина гартується на кмітливість.

Я ризикувала, коли працювала в самвидаві. Займалася ним при В"ячеславові Чорноволі, після того, як він 1987-го повернувся з ув"язнення, і ми почали видавати підпільну літературу. На маленькій німецькій друкарській машинці Groma друкувала всі літературні, наукові новини. Випускали й релігійний журнал "Кафедра". Усі матеріали зберігала в хаті й на роботі. Одного разу, щоб перевірити, чи чутно, як друкую, поставила диктофон за вікном. Якби це діло знайшли - був би кримінал, звичайно. Та я до цього була готова.

Ризик - їздити автостопом. Я їздила й уночі. Графік залізничних поїздів зобов"язує й дуже краде час. А так - напрямок знаєш, і вже поїхав.

Люблю старі горщики. Мені в хаті тепло з ними. Дивлюся: один бокатий, другий витончений - як люди. Збирала їх у селах Слобожанщини, Полтавщини й Карпат, від Коломиї до Косова. Всюди дитину з собою брала. Якби мала транспорт, то зібрала б велику колекцію - а так усе на плечах. Ще збирала пісні й вишиття. На Східній Україні мало хто продає старі сорочки чи якийсь горщик - просто віддають. А в Карпатах усе на бізнес перейшло.

Приїхала в село Лютенька Гадяцького району на Полтавщині. Заночувала в одних людей. Посадила господиня за вечерю, наливає самогонки. Кажу: "Та як? Я не п"ю!" А вона: "Не чуди. Вип"єш, поїси - оддохнеш як слід". Уранці я прокинулася, дитину лишила на ліжку - а сама вирішила, поки ще не спекотно, по хатах походити, щось від людей позаписувати. Зайшла в кінець вулиці. Їде "бобік", зупиняється - дільничний робить об"їзд. У селі всіх знає, а я чужа. Давай питати, чим займаюсь, чи не вожу наркотиків. То був початок 1990-х, дільничні міліціонери ще не знали, що таке записувати фольклор. Кажу, в якої жінки зупинилася. Кажу, що з сином. Запитує: "Де син?" - "Ще спить". - "А де та хата?" Повела дільничного. І, як на те, - кілька кіл ходжу й не можу знайти. Ходили ми півгодини, доки нарешті знайшли. Господиня, як побачила нас - злякалася, що я з тим конвоєм прийшла.

Упертість може означати короткий розум, а може бути ознакою впевненості в собі

Старих сорочок, які в музеї можна виставляти, люди по селах тепер не бережуть. Траплялося, навіть казали: "Ми то на трапки порвали". Бачила, як жінка сідає корову доїти, й та сорочка розірвана на стільці підстелена.

Здатна засудити аморальність , зраду й підступність.

Упертість може означати короткий розум , а може бути ознакою впевненості в собі.

Дикі рослини сильніші за декоративні. Хоч вони й маленькі, але пахучі й дуже витривалі. Росте на скелі - і все одно пробивається. А гриби проломлюють асфальт. У Львові на вулиці Князя Романа постійно печериці пробиваються. Асфальт, як павутиною, тріскається - і з-під нього видніється шапочка гриба.

Дуже люблю товариство. Але дедалі більше волію залишатися сама. Щоб подумати, розважити, збагнути.

У всякій справі мають бути грубі зерна, які через решето не переходять.

Справжня любов - це та, яка між чоловіком і жінкою. А все решта - то просто любов до чогось. Глибшого за інтимний бік у людині нічого нема.

Дитина цікава мала . Із нею відкриття робиш на кожному кроці.

Люди відкладають щось важливе на "коли буде час". А часу ніколи просто так не буде, його треба собі зробити самому.

Як часто ми чуємо і самі вживаємо такі формулювання, як Справжня людина, Людина з великої літери. Але хто ця людина?

Описати Справжню людину можна такими якостями: совість, честь, доброта, чесність, моральність, мудрість. А також доброзичливість, повага і прийняття кожної людини, розуміючи і знаючи, що всі ми жителі однієї нашої спільної планети Земля.

На підтвердження цього в книзі Анастасії Нових «АллатРа» знаходжу таку фразу:

«Справжня Людина вона і в давнину була Людиною! Як то кажуть, справжні люди це не ті, що красиво говорять, а ті, що правильно живуть.»

Що значить «правильно живуть»? Це жити кожної миті, ґрунтуючись на духовно-моральних цінностях, жити по совісті, у згоді зі своїм внутрішнім почуттям, що йде від Душі. Це як спосіб життя, це життя.

У самому слові «справжня» або «споконвічна» — «істинна людина» вже закладена підказка. Людина чітко знає, хто вона. Вона вже йде по життю, виявляючи свою істинну суть. Це постійний шлях до Бога з Богом. Це співзвучно з відомою фразою: «Хто в Любові, той в Богу і Бог у ньому, тому що Бог і є Любов’ю» .

Як же стати справжньою, істинною людиною?

Все починається з вибору бути людиною у кожній миті, тому що людина є двоїстою за своєю природою. У кожному є духовне (створююче, добре) начало і матеріальне (зле, агресивне) начало. Наприклад, у християнстві це описується як божественна і людська природа людини. У кожного є право вибору кого слухати. І ким бути: людиною, яка постійно прив"язана до речей, статусу, людей, випадкових ситуацій. Людиною, яка живе в постійному страху, гніві, жадібності, пихатості, брехні. Або бути Вільним всередині по духу, жити в любові, щасті, радості, добрі, щедрості, сміливості і єдності.

Наш вибір проявляється в усьому, навіть у дрібницях. Завжди можна отримати досвід і скорегувати свій курс на маяк Душі. Якщо ми вчинимо інакше, ніж підказує наше внутрішнє відчуття, наша совість, то це теж наш вибір. Причому, якщо не брехати собі, це завжди відчувається. Складно зізнатися собі чесно, але саме це допомагає побачити, що ж заважає чинити по-людськи і виправити це в собі. Важливо спостерігати, вивчати і обмежувати прояви свого матеріального начала. Наприклад, не реагувати на думки, що прийшли в голову, чи емоції, що нахлинули, прибрати в собі бажання отримати миттєву вигоду і бажання домінувати. Це дозволяє перейти на Творіння і Єднання. З"являється відчуття Свободи.

Свобода - це природний стан людини, як і щастя. Якщо людина не вільна від своїх приземлених бажань і догоджання тілу, то вона раб думок, емоцій, бажань. Справжня свобода не залежить від зовнішніх умов, адже всі ключі-знання вже дані.

“Саме слово «Чоловік» досить непросте. «Чоло» споконвічно мало значення «вищий», чому у давнину цим словом і позначали «чоло». А слово «вік» — «сила», у первинному значенні «наповнений силою», «вічний». Чоловік (Людина) — це сповнений (наповнений) вищою (духовною) силою. А Справжній Чоловік (Людина) або Споконвічний Чоловік (Людина) — це той сповнений, у кому домінує ця вища, вічна сила — Духовне начало.”

Виходить, що, перебуваючи на хвилі духовного начала, відчуваємо почуття свободи, гармонії, неосяжного спокою і єдності з навколишнім світом і людьми - ми живемо з Богом. І це починає проявлятися в доброзичливих взаєминах з оточуючими людьми, повазі і прийнятті вибору кожного.

В іншому випадку проявляється оцінка, значущість статусу в цьому світі, бажання щось отримати або використовувати в інших корисливих цілях. І в цей момент всі навколишні люди стають суперниками, проявляються тваринні закони. Початкова причина цього - відділення себе від Бога. Але в кожній людині є частинка Бога - Душа. Це нас об"єднує і в цьому ми всі рівні, єдині.

Що може допомогти нам прийти до справжньої свободи? Для початку важливо зрозуміти «Хто Я», відтотожнити себе з тілом і свідомістю. Відчути себе Особистістю, а також відчути постійний зв"язок з Богом - свою Душу. Тобто зрозуміти, вивчити і відчути ілюзію світу матеріального і доторкнутися до реальності світу духовного.

У нас є можливість вийти з цієї ілюзії, стати духовною істотою і перебувати з Богом завжди. І в цьому нам допомагають два напрямки програми уваги. По-перше, це розвиток чуттєвого сприйняття завдяки духовним практикам. По-друге, спостереження за собою в дні і цілеспрямоване прагнення постійно перебувати в діалозі з Богом.

Як написано в книзі «АллатРа»:

“Духовні практики сприяють удосконалюванню людини в цьому Діалозі з Богом на глибокому чуттєвому рівні, там, де панує чистота намірів... Вони супроводжують Особистість від першого боязкого кроку пізнання до досконалого переходу в духовний світ, від бажання змінити себе до розуміння необхідності постійно перебувати в Богові…

Потрібно як мінімум два рази на день робити духовні практики, а протягом дня не втрачати зв’язок зі своїм внутрішнім світом, з Душею, з відчуттям присутності Бога. І тоді це стане не просто способом життя, це стане тією духовною дорогою, яка з кожним кроком буде наближати тебе до Вічності.”

Вічність чи ілюзія, Життя або смерть? Саме безперервна робота над собою та затвердження у виборі бути Людиною може привести нас до набуття справжнього Життя, не життя тимчасового і такого, що швидко закінчується, а до вічного Життя в Богові, з Богом. І до чого ми йдемо: до ув"язнення в ілюзії матеріального світу або до вічного Життя? Вибір залишається за кожним.

“В які б умови ти тут не потрапив, які б перешкоди не ставила тобі доля, жити потрібно так, як личить Людині з великої літери. Тобто самому ставати Людиною і допомагати оточуючим людям. Головне в житті — бути вільним всередині по Духу, вільним від світу матерії, йти до Бога, не звертаючи з цього шляху. Тоді в зовнішньому житті ви зможете максимально принести користь людям і прожити життя, гідне звання Людини. І в цьому криється велика таємниця! Стань людиною тут і зараз в цьому егоїстичному, матеріальному світі. Будь подібний до Лотосу, який виростає із бруду, болота, але незважаючи на це набуває ідеальної чистоти! Ти ж Людина і в тобі є Його зерно!”

Отрывок из книги "Психологический аспект занятий йогой", А. В. Сталин.

Типы психики в славянской традиции.

Азъ, Человек, Людина, Жить.

Ниже предлагается для ознакомления классификация типов психики от Асгардского духовного училища.

Пояснения к вышеприведенному рисунку:

Над горизонтальной чертой те, кто стремится к Свету. Отличительная их черта – наличие Совести. Возникает вопрос: «Куда отнести себя? Какими критериями нужно пользоваться?» Для того, чтобы понять свое место в этой лестнице развития, необходимо обладать, как минимум, качествами людины . Жить или нежить не в состоянии даже осознать свое положение, да это и не может прийти в голову на этом уровне развития.

Людину от жити отличает стремление к самопознанию и саморазвитию. От Человека людину отличает скрытое, подсознательное стремление к саморазрушению. Другими словами, по оглашению, личность стремится к Свету, но поступки свидетельствуют об обратном, (вредные привычки, бездеятельность).

Личность, что состоялась как Человек , отличается не причинением вреда себе и другим. И здесь возникает вопрос: «Как определить, причиняю ли я себе вред или нет»? Ловушка или сложность здесь в том, что на этот вопрос может ответить только та личность, которая уже состоялась как Человек . Людина , вполне искренне может считать, что алкоголь в небольших количествах полезен, что мясо является незаменимым источником питательных веществ и т.д. В рамках этой книги нет возможности и необходимости приводить все спорные (для людины ) моменты, касающиеся образа жизни. Если кому-то повезет в этой жизни взять себе Учителями личность с человеческим строем психики, и принять на веру те советы по жизнеустройству, что они дают – то, несомненно, есть шанс в этом вопросе разобраться полностью, став при этом Человеком .

Человеку – это Бес. Отличается не причинением вреда себе и причинением вреда другим . Делается это вследствие эгоцентричной и демонической направленности психики. Такие личности могут не употреблять алкоголь, не курить, не есть мясо, руководствуясь, лишь эгоистическими мотивами. С целью накопления большей психической (или мистической) силы.

Азъ или Асъ – Человекобог. Личность, достигшая просветления, не нуждающаяся в материальном мире, Созидатель, Творец. Понятие сие людскому пониманию малодоступное, но требует уважения и стремления в подражании.

Диаметральная противоположность Азам – Черт (по другой версии Кощей, Господь или Господин). Личность, безусловно могущественная, бросившая вызов Богу. Характеризуется отсутствием Совести и связи с Богом. Контакт с Богом происходит лишь по причине уничтожения Богом данной личности, что в принципе, благоприятно для этой личности, так как любой контакт с Богом приводит к вечной, нематериальной жизни.

Кощей – демоническое существо мира Тёмной Нави: бес несущий смерть, т.е. БЕСсмертный (в сказках ""Кощей бессмертный""). Они управляют серыми народами.

Кощей без смертный – высоконравственный человек, вегетарианец, питающийся «кашей и щами». Славяне так и говорят: «Щи да каша – пища наша». Человек, правильно питаясь и соблюдая остальные Законы Прародителя, может жить сколько пожелает, поэтому его называют «без смертным». Как известно, смерть Кощея находится в зайце, утке, щуке и яйце, т.е. в той пище, которая запрещается Ведической культурой («кощ» – означает «древний»). Но есть и Кощей БЕСсмертный.

Аз (Ас) – человек достигший уровня Богов.
Человек – (имеет в себе Ч астицу И ндивидуальную – то есть Дух находящийся временно в физическом теле) существо трансцендентальное, управляется восьмым и девятым уровнем. Он духовный и бессмертный. Его Душа продолжает развиваться после смерти в других Мирах.
Людина – (Лунные Юды, созданы в результате клонирования на одной из Лун) – в нём действует до семи управляющих сил. Он разбирается в сути между жизнью и смертью, но не обладает Духом (поэтому после смерти его Душа может раствориться).
Житель - (инстинктивный) – действует управляющая сила трёх нижних уровней. Тройственный человек, живущий материальными заботами.
Нежить, Нелюди и Бесы – это представители тёмных сил и их потомки, которые не поддаются Духовному Возрождению. Они отрицают всё, что не соответствует их представлению жизни. Человек также может деградировать до уровня бесов, при этом он теряет систему перевоплощений и так отягощается, что становится бесом – смертным (то есть Кощеем), и ему уже проблематично подняться наверх. От Души остаётся только оболочка матрицы, и он тогда может скатиться ещё ниже и сгинет во тьме непробудной (не пробужденной еще). Вначале теряется Совесть, потом уходит Дух и наконец, распыляется оболочка Души.
Большинством людей управляет Сила Инстинктов, и Счастьем для них являются Чувства. Внешне это человек, а внутренне не человек – житель или люд. Он пассивен, живёт на уровне инстинктов. Он выполняет свою работу или чужую волю и никогда не действует сам по себе. Это человек-машина, вечно находящийся в сомнамбулическом сне, т.е. в прострации. Чувства представляют единственный путь сообщения с его психикой (сознанием). Он может реагировать на чувства, проявляя лишь соответствующие потребности. Во всех своих поступках руководствуется чисто животными потребностями. Своим идеалом он считает проявления: желания чужого, гнева, самолюбования, лихоимства (лихо иметь – доход), похоти и др. Наши Предки называли их летарии, т.е. самая низшая форма рабов а их потомки уже были пролетарии. Пролетарий с латыни означает – хорошо работающий, бессловесный раб, который умеет размножаться. Высшее наслаждение такой тип находит в опьянении. В таком состоянии начинает проявляться в нём ближайшая Управляющая Сила – Чувства. Он способен любить на уровне животного, ибо его разум находится в зависимости от инстинкта. Это инстинктивный человек, но это не человек в прямом смысле этого слова. Таких людей уже библия сравнивает со зверями. Об этом сказано и в Откровении Иоанна Богослова (гл. 13 ст. 18):

Вы можете прокомментировать статью:

Кажуть, що не можна вважати, що людина по-справжньому жива, доки життя не нанесе їй кілька ударів . Або до тих пір, коли вона не навчишся бути сильною людиною.

Негаразди – це потужне джерело знань . Тим не менш, важливо розуміти, що миті щастя та добробуту також дають змогу навчитися чогось нового.

У такі часи ми починаємо усвідомлювати, ким є насправді. Також ми відкриваємо для себе, за що варто боротися.

Проте одне відомо точно: кожен керується картою свого досвіду . В усіх людей є , який не бачать інші, але від цього він нікуди не зникає.

Така ноша містить повно моментів суму, радості та сліз. Це тягар, який ми завжди будемо нести на своїх плечах.

Саме він робить людину сильною та , хоча кожному відомо, що джерелом такої мудрості іноді є біль.

Цією статтею ми хочемо спонукати вас задуматися над сутністю сильної людини.

Людина народилася, щоб бути сильною. Дізнайтеся чому

Можливо, у це важко повірити, утім людина значно сильніша, ніж виглядає.

Причину цього легко пояснити: наш мозок запрограмований на те, щоб вижити. Генетичний код людини сприяє тому, щоб вона вчилася з труднощів.

Певним чином, це пояснює, чому настільки важко бути щасливими. Щастя не приносить користі мозку . Тим не менш, це саме той стан, якого всі прагнуть досягнути.

Секрет виживання полягає в здатності реагувати на небезпеку, загрозу чи втрату.

можна досягнути лише тоді, коли ви здатні подолати шторм. Упродовж своєї історії людина розвивалася, знищуючи перешкоди та долаючи складнощі. По суті саме це знання і має значення. Завдяки такому досвіду людина може досягти справжнього добробуту.

Ми народжені, щоб бути сильнішими, ніж думаємо . Однак у багатьох випадках просто не усвідомлюємо цього.

Ваша особиста історія. Шкаралупа травматичного дитинства

За плечима кожної людини одна або кілька травматичних подій . Це може бути втрата, емоційний крах, зникнення ілюзій або інші порушення нашої особистості.

• Якщо в дитинстві з вами трапилася одна з цих подій, ви завжди нестимете цей досвід із собою.
• Дитина не має психологічних механізмів, необхідних, щоб боротися з проблемами. Це спричиняє серйозні наслідки для її розвитку. Також такий травматичний досвід може впливати на особистість.
• Тим не менш, невропатолог і психіатр Борис Цирюльнік пояснює, що травматичне дитинство не обов’язково призводить до травматичної зрілості. Потрібно мати здатність протистояти цим подіям.
• Ми можемо загоїти свої рани. Людина зі складним дитинством має покладатися на підтримку та допомогу інших. Завдяки цьому вона побачить світ із нової точки зору, буде сповнена впевненості та рішучості.
• Ми не забуваємо біль, проте ми вчимося жити з ним. Це те, про що потрібно пам’ятати.

Кожен заслуговує на любов. Усі ми варті того, аби знову бути щасливими.

Стійкість і сила, які є у вас усередині

Слово “ ” дуже часто використовують для опису фізичної характеристики. Ідеться про матеріали, які здатні витримувати певний тиск, навіть коли ми намагаємося зруйнувати їх.

Утім у психології цей термін має дещо інше значення. Після того, як людина пережила особисту травму, вона вже не повернеться в стан, у якому була раніше.

• Тим не менш “не бути такими, як раніше” аж ніяк не означає, що ви не можете почуватися щасливими чи жити в гармонії із собою.
• Той, хто став іншим, також став сильнішою людиною.
• Цей процес і називається стійкість. Мозок запрограмований на те, щоб стикатися з труднощами.
• Ми хочемо ставати кращими. Хочемо жити та вчитися з власних страхів і труднощів, щоб рухатися вперед.

Однак чому ми не завжди досягаємо цього? Проблема може бути в трьох причинах:

1. Виховання й генетичні характеристики.
2. Соціальне середовище , у якому ми живемо.
3. Відсутність адекватних психологічних стратегій.

Ми вчимося стійкості

Деякі люди знають, як стикатися з життєвими труднощами. Можливо, матір була для них рольовою моделлю. Може бути навіть таке, що їхня внутрішня природа підказує їм, як дивитися на речі спокійніше.

Утім щодо решти з нас стійкість можна розвинути.

Нижче дивіться три фрази , які можна повторювати кожного дня, щоб сповнитися сили. Вони справді можуть допомогти.

1. Я здатна долати труднощі. У мене є цінності, правильна поведінка, хороша самооцінка та люди, які мене люблять.
2. Я – людина, яка вірить у силу надії й у себе саму.
3. Я можу розв’язувати проблеми, спілкуватися з іншими, захищати себе, мати хороші стосунки та боротися за своє щастя.

Це три прості думки, які можуть”удобрити” мозок людини таким чином, щоб вона набула певних позитивних якостей . До них належать сила, відвага та ще одна невід’ємна опора, яка допомагає нам йти по життю, – стійкість.